|
П'ять років тому "Третя
програма" Українського радіо вперше вийшла в ефір у новому
форматі під назвою "Канал духовного відродження Радіо "Культура",
що стало по суті її другим народженням.
- Назва каналу зобов'язує.
Чи вдалося хоч частково реалізувати задумане? - з таким запитанням
наш кореспондент звернувся до віце-президента НРКУ, директора Радіо
"Культура" Леонтія Даценка.
- Частково вдалося.
Головне, ми зайняли в інформаційному просторі свою нішу, яку ніхто
досі не займав і навіть не претендував на неї. Її можна було б означити
як пізнавально-українознавчу. Іншими словами, у майже зденаціоналізованому
ефірі ми подали слухачам сигнал: "Україна є. Нищена, але незнищенна,
вона буде вічно!" І нас одразу ж було почуто. Ось типовий лист-від
пані Ганни з м. Дубно Рівненської області: "Не знала, що такий
канал є. Здавалося, що України у нас вже немає. Але сталося так,
що я випадково натрапила на цей канал і відчула, що є ще Україна
і українці".
- Виходить, Ви
знайшли аудиторію, а вона - вас.
- Саме так. Справа в
тому, що після здобуття Україною державної незалежності з'явилася
суспільна потреба у самопізнанні народу, в його прагненні повернути
собі "вкрадену" Вітчизну. У людей виник попит на справжні
духовно-естетичні цінності, що свого часу були недоступними або
втраченими. Проте, це лише одна сторона медалі. На превеликий жаль,
існує й інша: суспільна летаргія, в якій перебуває значна частина
зманкуртизованих українських громадян. Враховуючи це, Радіо "Культура"
взяло собі за мету, суттєво змінивши формат "Третьої програми"
УР, виконували подвійну функцію: з одного боку - якомога повніше
задовольняти попит на передачі національно-культурної тематики,
з другого - за допомогою таких передач сприяти, хай це буде дещо
голосно сказано, деколонізації душ і свідомості тих, хто опинився
у тенетах імперської ідеології вчорашнього дня. Тобто, перших намагаємося
задовольнити, а других - розбудити, діючи наполегливо та делікатно
у цій чутливій та вразливій сфері.
Наша місія полягає в тому, щоб українців
зробити українцями. А для цього, передусім, в ефірі слід створити
середовище високої духовної культури з потужним притягальним силовим
полем.
- Які нині рейтинги
Радіо "Культура"?
- Про рейтинги мова
окрема, Почну з пошти. Я вже не раз говорив про досить втішний для
нас факт: якщо до створення Радіо "Культура", тобто до
2003 року, на адресу "Третьої програми" УР за цілий рік
надходило лише близько сотні листів, то вже за перший рік роботи
у новому форматі ми одержали їх понад півтори тисячі! І це тоді,
коли саме у час нашого старту "Третій канал" було позбавлено,
по суті, єдиної передавальної мережі - УКХ-діапазону, що забезпечувало
його прийом по всій території України. Із 57 радіопередавачів, ліцензійно
закріплених за Радіо "Культура", залишився єдиний київський
(УКХ-72,86 кГц), радіус дії якого обмежується лише столицею України
та її околицями.
Тепер щодо рейтингів. Якщо Ви глянете
на їхні показники, які готуються відповідними службами, то побачите,
що протягом останніх п'яти-десяти років серед лідерів популярності
буде не що інше, як "Русское радио" та йому подібні, а
серед аутсайдерів - Радіо "Культура". Секрет тут простий.
"Русское радио" фактично покриває своїм сигналом всю Україну,
а Радіо "Культура" - у кращому випадку - тулиться на окремо
взятому клаптику території. Тобто, наші програми залишаються недосяжними
для переважної більшості слухачів. І все це залежить лише від держави,
яка має виділяти і частоти, і кошти на поширення таких програм.
Гадаю, тепер не важко уявити, як прикро бути свідком того, що у
твоїй молодій державі, яка важко зводиться на нога, і для якої прагнеш
зробити щось добре, править бал радіо з абсолютно іншими завданнями
та метою.
- Яка ж
першопричина цього тривожного явища?
- У втраті почуття відповідальності
наших керманичів ще на зорі української державної незалежності.
Саме тоді мав бути закладений міцний фундамент для відродження нашої
культури, починаючи з мови. Наведу приклад. У радянський період
"Перша програма" УР мовила лише 8 годин. Решту 11 займали
передачі з Москви. Одного березневого ранку 1992 року всі 19 годин
зазвучали з Києва українською мовою, а московські передачі було
знято з ефіру одномоментно, раз і назавжди. І нічого не сталося!
До стін будинку УР на Хрещатику, 26 не прийшло жодного протестуючого!
Такий мовний режим слід було прописати
у ліцензіях і всім "ефемівкам", які згодом стали форпостами
чужомовної культури та зарубіжного ширпотребу, і які з'явилися в
середині 90-х, коли досвід УР вже був. Однак, державні чиновники
перших складів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення,
котрим була довірена доля української культури у вітчизняному радіопросторі,
замість того, аби використати сприятливий момент, справді історичний
шанс для ренесансу державної мови, додумалися, нехтуючи Законом
про телебачення і радіомовлення, видавати ліцензії всім FM-радіостанціям,
з правом вести передачі двома мовами (українською та російською)
50х50. На практиці українська мова, як пісня та музика, опинилися
на узбіччі ефіру. Зважте, до катування мови у такий спосіб ще ніхто
у світі не додумався.
Щоб дати остаточну і вичерпну відповідь
на Ваше питання, мушу констатувати гірку правду. З відстані часу
видно неозброєним оком: тодішня (та якоюсь мірою ще й нинішня) політична
еліта, сформована у період колоніального статусу України, була неспроможна
оцінити роль і значення УР, що мало подвійне союзно-республіканське
підпорядкування, тому й відсунула державне радіо, як щось вторинне.
Наслідки сумні - УР досі перебуває у стані перманентної кризи. Інакше
й бути не може, адже бюджет НРКУ до поточного року складав всього
приблизно 5% (!?) бюджету Польського радіо.
Коментарі зайві. Мені шкода, що уподібнююсь
до тих, хто постійно скаржиться на свою державу. Я глибоко шаную
її, але засуджую тих, хто завдає їй шкоди.
- Картина,
дійсно, невтішна і Вам можна лише поспівчувати.
- Очевидно, так. Хіба
не стало Радіо "Культура", як і все УР, зоною інформаційного
лиха? Адже ці п'ять років канал нагадував собою театр абсурду, або
театральне дійство з опущеною завісою. Залишковий принцип щодо культури
як існував за радянських часів, так і залишився. Створений уже в
незалежній Україні (1992 рік), він одержав статус третьорозрядного,
останнього серед каналів внутрішнього мовлення з найменшими ставками
і найслабшою базою поширення. Тоді як у всьому світі культурологічній
програмі відведено друге місце, скільки б тих програм не існувало:
шість, як у Польщі, чи десять, як у Франції. Зауважу при цьому,
культура як така давно вийшла на арену боротьби різних держав і
народів за збереження свого місця під сонцем. У наших же умовах
українська культура стала, як відомо, полем битви за нашу державу,
її знаменом.
І на завершення нашої розмови хотів
би процитувати один з листів, що надійшов свого часу з м. Херсона
від пана Л.Васильєва. Звертаючись до тодішнього віце-прем'єр-міністра
Д.Табачника, він писав: "Наша влада (чи вона українська?) скоїла
ще один злочин проти українців: закрила найулюбленішу нашу програму
- "Канал духовного відродження Радіо "Культура" у
СХ-діапазоні на частоті 549 кГц. Тому закликаю Вас допомогти українцям
у відновленні звучання улюбленої станції. А якщо і Ви не здатні
щось зробити для народу, то допоможіть людям зробити те, чого не
може зробити уряд: зібрати з миру по ниточці необхідні кошти. Я
пропоную свою злиденну інвалідську місячну пенсію у фонд відродження
передач Радіо "Культура". Скажіть тільки, куди її перерахувати?".
Таких і подібних листів до всіх державних інстанцій надходило сотнями.
Але всі вони, як і звертання керівництва НРКУ до урядових установ,
залишалися гласом волаючого у пустелі.
Проте, я пишаюсь своїм каналом, який
слухачі охрестили "помаранчевим", вважаючи, що дух того
трирічної давності Майдану перенісся на Радіо "Культура"
і став його віртуальним продовженням.
Чи не тому дехто з наших слухачів
з власної волі і за власні кошти закуповують десятки транзисторних
приймачів корейського виробництва "KIPO", які мають УКХ-діапазон,
і роздають їх знайомим чи просто бажаючим. Я був вкрай здивований
дзвінком нашого постійного слухача Михайла Павлика з м. Києва, котрий
повідомив, що він саме так розширює межі нашої аудиторії, роздаючи
приймачі вчителям та учням київських гімназій.
- Судячи
з усього, за п'ять років зроблено чимало і про все розповісти не
просто. А коли б ми обмежилися лише останнім роком, чим був він
успішним для Вас у сфері творчих досягнень?
- По-перше, ми реалізували
новий проект під назвою "Радіо "Культура" представляє",
особливість якого полягає в тому, що до Великої концертної студії
Будинку звукозапису і радіомовлення НРКУ (на 400 глядацьких місць)
запрошуються і слухачі, котрі стають учасниками культурно-мистецького
дійства. В рамках цього проекту з великим успіхом пройшли творчі
зустрічі, зокрема, з Іваном Драчем, Володимиром Яворівським, Михайлом
Слабошпицьким, Богданом Бенюком, Наталією Сумською та іншими.
Торік було проведено Перший Всеукраїнський
конкурс радіоп'єс під девізом "Відродимо забутий жанр",
метою якого є започаткування жанру оригінальної радіоп'єси як особливого
виду радіомистецтва, що в 30-і роки минулого сторіччя було, по суті,
забороненим з ідеологічних міркувань, а нині надзвичайно популярне
у художньому мовленні світового радіо.
Одна з передач "Радіо "Культура"
представляє" була присвячена урочистій церемонії вручення нагород
переможцям цього конкурсу. До речі, цей захід, як і презентація
збірника "Тарас Шевченко у моєму житті", що проходила
також у прямому ефірі, удостоїлися привітання Президента України
Віктора Ющенка, чим ми особливо пишаємося. Бо, певне, за всю історію
нашого радіо такої високої честі від першої особи України не заслужила
жодна з радіопрограм.
Я сказав про найголовніше. А ще дозволю
собі висловити надію, що найважчий період у Радіо "Культура"
залишився у минулому, а вже цього року ми відчуємо вкрай необхідну
підтримку з боку нашої держави. Адже колись має з'явитися краща
доля для нашої культури взагалі і у сфері радіомовлення зокрема.
- І насамкінець,
чим маєте привернути увагу шанувальників у поточному році?
- По-перше, наші слухачі
певно помітили новий заспів Радіо "Культури" з вранішньою
молитвою, а також нові рубрики "Святині України", "Ім'я",
"Українська наука - людству" та "Радіокнига "Голодомор
(свідчення очевидців)", які звучать систематично. Започаткували
ми і авторську програму кандидата історичних наук Тараса Чухліба,
котрий представляє громадський комітет з відзначення 300-річчя Повстання
за незалежність України під проводом Івана Мазепи та Полтавської
битви. Гадаю, шанувальники каналу належним чином оцінять і відроджуваний
нами жанр акустичного мистецтва - радіодраму, яка акумулює в собі
потужне джерело емоційного впливу на слухача. Для постановки конкурсних
робіт ми залучили народну артистку України Наталю Сумську, котра
вже приступила до своїх обов'язків як режисер. До речі, протягом
року плануємо підготувати відповідну базу для проведення Міжнародного
конкурсу радіоп'єс під егідою Європейської мовної спілки.
Найближчим часом маємо дебютувати
з новою програмою, присвяченою класичній музиці, зокрема оперному
мистецтву. Будуть і сюрпризи, які заздалегідь не розголошуються.
Отже, плани амбітні й не менш реальні. Ми назвалися постійно оновлюваним
каналом і слова свого, сподіваюся, дотримаємось.
"Говорить і показує Україна" |
