|
Гостею редакції та
героїнею рубрики "Обличчя радіо" є одна з найвідоміших радіожурналісток,
хоча стаж роботи цієї жінки - лише дванадцять років. Не надто великий,
але досить солідний, аби зрозуміти, чому саме вона вибрала цю професію.
На радійну справу Марію
Бабич, перш за все, благословив батько, сказавши: "Не святі
горшки ліплять". Прийшовши на радіо - на початку мала сумніви,
адже за освітою вона інженер, працювала за фахом. На жаль, за часів
перебудови науковці вимушені були шукати собі іншу роботу. Отоді
приятелька й порадила спробувати себе на радіо... Нині завідуюча
редакцією інформаційно-аналітичних програм ТВО "Промінь"
Марія Бабич вдячна друзям та Долі, яка подарувала їй приємне спілкування.
Мабуть, завдячуючи природі, ця жінка стала успішною радіожурналісткою,
щедро наділеною внутрішньою, духовною красою та інтелектом. Адже
аналітика передусім потребує глибоких знань.
Пані Марія, на мою думку, є однією
з найуспішніших представниць нашого суспільства, котра цінує не
лише світ, природу та кожну живу істоту, але й спроможна розповісти
своїм слухачам про все настільки розумно й доступно, що одразу стає
зрозуміло - до радіослухача звертається справжній фахівець.
Ми познайомились нещодавно. Проте
програми, автором та ведучою яких є Марія Бабич, я завжди слухаю
з величезним інтересом. Моя співрозмовниця почала свою розповідь
зі щасливою посмішкою на устах.
- Народилася на Житомирщині.
Після школи вступила до Київського політехнічного інституту. Отримала
спеціальність інженера парагенераторного будування. У дев'яності
роки довелось звільнитися з науково-дослідного інституту, де я працювала,
через проблеми, які виникли у державі. Постало питяння, що ж робити
далі? Звернулася до своєї колеги, яка на-той час вже працювала на
радіо, однак про журналістику я навіть й гадки не мала... Прийшла,
а мені одразу дали мікрофон і запропонували показати на що я здатна.
Ця практика завжди існувала, тож я не стала виключенням. Ходила
на завдання, шукала цікавих людей для програм та інтерв'ю. До штату
мене зарахували десь місяців за сім. Платили мізерні гонорари, але
я отримувала таке величезне задоволення від спілкування з людьми,
що гроші були другорядними. Зрозуміла, це - моє. Тоді Станіслав
Шевченко вів програму "Золотий перетин", де йшлося про
науку та вчених. Мені дали завдання підготувати й провести цю програму
(на час його відпустки), тож пішла до свого рідного КПІ, до директора
Інституту аерокосмічних досліджень пана Павловського. Розмова про
наукові дослідження та космічні розробки виявилася дуже вдалою.
Це був мій найперший, відповідальний іспит. Згодом мала авторські
програми: "Парадокс", "Точка зору" та "Пульсар",
присвячені основним досягненням науки і новим науковим розробкам.
Після КПІ я ще закінчила Академію Державної податкової служби України,
отримала диплом бакалавра, а спеціаліста - вже у державному університеті
ім. Т.Г.Шевченка. Згодом зробила програму "Момент істини",
де йшлося про правові аспекти. Протягом семи років веду програму
"Лісовими стежками", присвячену суто проблемам лісу та
людям, котрі працюють у цій галузі. Дуже люблю цю передачу, адже
відрядження до лісових господарств та їхніх володарів дають мені
потужне творче натхнення, саме там я відкриваю для себе багато нового.
Об'їздила всю Україну, познайомилася з такими цікавими особистостями!
Доволі часто люди, котрі знають та люблять дерева, виявляються надзвичайно
глибокими і розумними, адже ліс вирощують та плекають справжні патріоти
своєї справи. Також дуже поважаю селян за їхню безпосередність,
щирість та мудрість.
- Чи була у Вашій
журналістській практиці людина, знайомство з котрою справило б на
Вас якесь особливе враження?
- Звичайно. Колись
познайомилася з людиною, котра перевернула мою свідомість. Це Сергій
Пантелеймонович Вітько. На жаль, він мало відомий в Україні, проте
отримав високу нагороду від короля Бельгії - його апаратура вилікувала
одного з членів королівської родини. Квантові винаходи Сергія Пантелеймоновича
організація ЮНЕСКО називає медициною майбутнього. Він має власний
медичний центр і використовує у своїй методиці сучасні досягнення
фізики, хімії та західної медицини. Люди, схожі на Сітька, доволі
часто бувають у моїх програмах. Мабуть, перевага журналістики полягає
саме у тому, що дає змогу отримувати насолоду від спілкування з
подібними особистостями. Буває, ходиш кілька днів під враженням
від розмови, та від того, що відкрив таку людину. Дуже люблю прямі
ефіри. Від них завжди очікуєш адреналіну, навіть не здогадуючись,
як себе поведе гість програми. Особливо, коли тема дискусійна.
- Чим полюбляєте
займатись у вільний час?
- Читати. Бути
у колі родини. Моя донька також вибрала професію журналіста. Зараз
навчається в університеті журналістики і вже спробувала працювати
на радіо, але ще остаточно не визначилась у виборі, жанру. Син та
чоловік також розуміють і підтримують мене, тож на відсутність опіки
й порозуміння не скаржусь. Все добре. Обмінюємося з донькою книжками,
але мені більше до вподоби твори, з яких можна черпати інформацію
про світ. Науково-популярна література, якої колись бракувало з
різних причин - також у полі зору першочергових інтересів.
- Одне слово,
знання - це сила. А сильна людина переважно буває щасливою та успішною.
Одна з моїх приятельок колись запитала: "Чому Ви не на телебаченні?
Вас потрібно показувати!"
- Мабуть, це не
зовсім те. Радіо стало невід'ємною частиною мого життя.
Розмову вела
Леся САМІЙЛЕНКО
|
