|
Телефон задзвонив на
початку дев'ятої ранку. Це був явно хтось незнайомий - друзі, знаючи,
що я працюю допізна, мені о такій порі не телефонують. На подвір'я
в цей момент під'їхала сміттєзбиральна машина, тож подальша розмова
тривала під її гуркіт. Чоловічій голос, удаючи сильний південний
акцент, повідомив мені, що дзвонить за оголошенням щодо киці. Оголошення
це я дійсно подав у "Авізо", стандартний текст - віддам
спокійну лагідну кицю, смугасту з золотом, у гарні руки. Вона знаходиться
в мене на перетримці, і, хоча складає ще двом моїм котам добру компанію,
все ж потребує більшого простору і нових господарів.
Отже, несподіваний співрозмовник почав
розпитувати, повідомивши, що не дуже розуміє українську, яку саме
кицю я маю на увазі. І в яку це вона смужечку? І що значить - привчена
до туалету? Він почав плести, звертаючись до мене чомусь на "ти",
що він уже підібрав якусь зовсім голу і дику кицю на Гідропарку,
а зараз вона вже не така дика і в туалет ходить. Із кожним словом
розмова набирала ознак чи то п'яної маячні, чи то тупого жарту.
Зрештою, останнє підтвердилося - після пропозиції приїхати і забрати
кицю голос повідомив, що вони мене "трішечки розіграли"
і це радіо "Європа ФМ". Я поклав трубку.
Зрештою, на це можна було б і не звертати
уваги - як резонно зауважив ще хтось із древніх, не варто подавати
в суд на віслюка, що копнув тебе десь на вулиці. Але надто огидний
присмак лишився. Тобто з двору сміття вивезли, а в квартиру, навпаки,
навалили.
Є таке слово - "посередність".
Воно означає не узагальненого "середнього громадянина",
а людину, рівновіддалену від будь-чого хоч трохи яскравого або помітного,
ба, навіть професійного (якщо йдеться про самореалізацію саме в
професії). Фактично це усередненість нуля. За що б не взялася посередність,
вона не здобуде жодного результату вищого за нуль, бо рівень її
здібностей якраз і дорівнює зазначеній цифрі. Десь в глибині своєї
дрібної свідомості посередність це відчуває і свою нікчемність намагається
компенсувати за рахунок оточуючих. Тому важлива ознака такого суб'єкту
- всіх він уважає рівними собі, але до будь-чиїх проблем, окрім
своїх власних, ставиться наплювальницьки. Тобто посередності з "Європи",
очевидячки, твердо переконані, що в авдиторії радіостанції таке
ж печерно-солдафонське почуття гумору і така ж відсутність смаку,
як і в них. Ці добродії також, певно, думають, що серед їхніх слухачів
переважають расисти і ксенофоби, котрим подобаються глузування з
інших національностей. Зливаючи своє сміття в мікрофон, посередності
і гадки не мають, що таке недоторканність приватного життя і що
за кожним оголошенням в газеті стоїть жива людина. Що ту кицьку
я взяв у тяжко хворої жінки, котра вже не може її доглядати. Що
в свою чергу та жінка підібрала тваринку на вулиці ще кошеням. Що
кошеня викинули з дому. Що такі викинуті з дому тварини приречені
- гинуть від хвороб, автомобілів, дитячої жорстокості, бійцівських
псів, або приїздить будка, котра відловлює тих кицьок, котів та
собак і вивозить у державний притулок в Бородянку, де ті вмирають
ще жахливішою смертю. І саме тому знайти добрі руки буквально і
є для них питанням життя або смерті.
Але, мабуть, тріо ранкових "європейців"
(котре складається, як я зрозумів, із двох таких собі містечкових
петросянів та одного актора з нецікавого і нездарного театру аматорів)
знаходить все це дуже смішним. І тим київська - на жаль - "Європа"
відрізняється від Європи без лапок, до якої ми начебто прагнемо.
Власне, годі про це.
Ще наостанок. Я вагався перед тим
як сісти писати цей текст - чи не зроблю комусь зайву рекламу. Однак
все ж глядачі, слухачі й читачі набагато розумніші, ніж про них
думають менеджери наших недолугих ЗМІ. А якщо вам раптом отакий
радіоневіглас подзвонить, кладіть одразу трубку. Або спочатку пошліть
його якнайдалі, а потім кладіть. Цим ви його надзвичайно, надзвичайно
потішите.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК
|
