|
Як жанр, радіоп'єса
(або радіограма) з'явилася в 20-х роках ХХ століття. Її безпрецедентна
новизна полягала в тому, що вона зуміла одночасно поєднати в собі
досягнення радіожурналістики, літератури, театральної драматургії
та музичної композиції. За висловом німецького дослідника Швіцке,
радіоп'єса опинилася в кульмінаційній точці розвитку сучасної культури,
а тому одразу завоювала прихильність серед радіоаудиторії. Але не
серед владних кіл. Так, оригінальне драматичне радіомистецтво зазнавало
гонінь у нацистській Німеччині, СРСР доби "культу особи",
США епохи маккартизму.
Сьогодні Національне радіо вирішило
вдихнути життя в забутий жанр радіоп'єси шляхом проведення Всеукраїнського
конкурсу радіоп'єс під девізом "Відродимо забутий жанр!".
Саме врученню нагород переможцям цього конкурсу була присвячена
четвергова прямоефірна передача "Радіо "Культура"
представляє".
Проведенню Всеукраїнського конкурсу
присвячена і наша розмова з президентом НРКУ Віктором НАБРУСКОМ
.
- Розкажіть, будь
ласка, про конкурс. Як з'явилася його ідея? Чому саме радіоп'єса?
- Екранне (кіно- і теле-)
та радіомистецтво належать до новітніх видів мистецтва, породжених
технічними відкриттями початку минулого сторіччя. Так ось, згадане
радіомистцтво найбільш повно і яскраво може виявити себе лише у
формі оригінальної радіоп'єси, де синтезуються в одне художнє слово,
музика і ціла гамма природних звуків та їхнi відтінки ("симфонія
шумів"). Власне, це той жанр, який є найвищим продуктивним
досягненням радіомистецтва, без якого художнє мовлення взагалі не
може існувати, як, приміром, скрипковий інструмент без однієї чи
кількох струн.
На превеликий жаль, досі художнє мовлення
українського радіо не мало у своєму арсеналі цього жанру, оскільки
він був, по суті, заборонений в СРСР з ідеологічних міркувань. Репресованому
більшовиками жанру радіодрами судилася така ж трагічна доля, як
його творцям і, як всьому нашому народу в ті вже "голодоморні"
30-ті роки ХХ сторіччя. Оригінальна радіоп'єса як така була замінена
спочатку прямою трансляцією спектаклів із театральної зали, а згодом
її трансляційним записом.
Тим часом на Заході цей жанр набув
всебічного розвитку і нині користується неабиякою популярністю.
- То чим же завинив
радіожанр перед тоталітарною системою? Чому українській оригінальній
радіодрамі судилася справді драматична доля?
- Щоб дати вичерпну
відповідь, перш за все нагадаю, що народжуючись, радіомовлення успішно
шукало і знаходило своє неповторне обличчя, формувало свої, тільки
йому притаманні жанри художнього мовлення. Цьому сприяла і дискусія,
в якій з одного боку заявили про себе так звані "телефоністи",
прихильники використання радіо, як технічного засобу і не більше
(трансляції уже готових мистецьких постановок із театральних, оперних
та концертних залів), з іншого боку їм опонували так звані "художники".
Нагадаю, що першою ластівкою цього
жанру історики мовлення вважають п'єсу англійського драматурга Рiчарда
Х'юза "Небезпека", спеціально написану для радіо. Як виявилося,
поставити цей твір на сцені в принципі неможливо, оскільки дія відбувається
у непроглядній темряві глибокої шахти, яка внаслідок аварії повільно
затоплюється. Троє шахтарів, що опинилися у смертельній небезпеці,
чекають порятунку. Чекають то сподіваючись, то остаточно втрачаючи
надію. Це той яскравий приклад радіотвору, який і понині залишається
христоматійним: тут домінують лише "звукові декорації",
що змушує слухача потрапити у полон власної уяви, опинитися на грані
своєрідної галюцинації, і немовби побачити почуте. Світова преса
із захопленням сповістила тоді про цей блискучий дебют. Але чи не
найбільшою сенсацією в середині 30-х років стала радіоп'єса за романом
Г. Уеллса "Боротьба світів", здійснена знаменитим американським
актором і режисером О. Уеллсом. Про неймовірну паніку, викликану
виходом в ефір радіоп'єси, в якій було майстерно відтворено появу
марсіан на вулицях американських міст, знають нині не тільки журналісти.
Невдовзі захоплення радіоп'єсами охопило
і ефірний простір радянської імперії. Та, на жаль, подальший розвиток
цього жанру, як я вже відзначав, було загальмовано. Адже його творці,
на відміну від тогочасної ідеологічно заангажованої преси, дозволяли
собі неприпустимі експерименти і творчі пошуки, а учасники дискусії
нерідко вдавалися до відвертого ігнорування лінії партії. Все це
не могло не викликати серйозного занепокоєння в кремлівських керманичів
та їхнiх сателітів у регіонах, і в першу чергу, в Україні. Почалася
жорстока боротьба з так званими формалістичними течіями на радіо.
Першою жертвою серед радіодраматургів став Олег Димінський, радіодрами
якого "Мамед" та "Я перекладаю" стали в його
творчій біографії фатальними. У шкідництві, націоналізмі, фашизмі,
а також у "відсутності більшовицької пильності" було звинувачено
ще десятки інших драматургів. І, що характерно: табу на радіодраму
було накладено не тільки в країні Рад, а й у гітлерівській Німеччині
з однією лише різницею - більшовики відправляли творців радіодрами
за грати або розстрілювали як ворогів народу, а фашисти виявилися
дещо гуманнішими - вони обмежувалися тільки цензурними утисками
та політичними цькуваннями.
- А тепер давайте
повернемося до самого конкурсу. Скільки учасників представило на
суд журі свої радіоп'єси?
- Всього на адресу оргкомітету
надійшло близько 500 робіт, з яких експерти відібрали 36 радіоп'єс
і саме найкращі з них стали фіналістами нашого конкурсу.
- Цікаво,
хто ж визначав переможців, адже такий конкурс відбувався вперше?
- Розумію контекст вашого
запитання: радіоп'єса, як жанр досі не існувала, тож судді хто...
можу вас запевнити, що журі в нас виявилося і відповідальне, і авторитетне,
і компетентне. Скажімо, Михайло Слабошпицький (критик, літературознавець,
чудово знає специфіку радіо), Лариса Кадирова (народна артистка
України), Галина Стефанова (актрка, чий голос також постійно звучить
у наших програмах). А імена драмтургів Анатолія Крима, Іллі Хоменка
і Володимира Фоменка, Неди Неждани коментарів не вимагають. Згідно
положення про конкурс, ніхто з членів журі не знав прізвищ конкурсантів.
В обговоренні фігурували лише назви їхніх творів. І лише тоді, коли
таємним голосуванням у два тури ми визначили переможців, організатори
назвали їхні прізвища.
- І хто
ж вони, перші переможці і лауреати конкурсу?
- Як це не дивно, серед
фіналістів лише один фаховий працівник українського радіо. Це Наталія
Бучель, завідувач редакції музичних програм на каналі Радіо "Культура".
А от перше місце в конкурсі посів письменник з Луцька Володимир
Лис за п'єсу "Полювання на брата". Він - член Спілки письменників
України, неодноразовий переможець літературного конкурсу "Коронація
слова", у жанрі "радіоп'єса" виступив уперше. Володимир
Лис розповідає про двох братів, які опинилися по дві сторони барикад:
один пішов в УПА, другий став кадебістом. Це дуже тонка психологічна
розповідь про те, що рідна кров - наймогутніша сила.
Друге місце поділили Людмила Данько
з краматорська Донецької області і Богдан Мельничук з Тернополя.
Людмила Данько - перекладач з англійської, тривалий час жила за
кордоном. Але на життя заробляє тим, що пише дамські романи про
англійське життя. На сьогоюнішній день в її творчому доробку 93
романи, опубліковані в однмоу з московських видавництв. Щоправда,
під різними псевдонімами. Перемога, яку їй принесла радіоп'єса "Уживана
труна", була для неї несподіванкою. До речі, Людмила Данько
вперше написала твір українською мовою. Ще один переможець - Богдан
Мельничук поставив уже три свої радіоп'єси на обласному радіо. Премію
йому принесла радіоп'єса "Тодось і Зонька" про запізніле
людське прозріння і про кохання двох людей похилого віку.
Третє місце розділили Сергій Щученко
з Києва за радіоп'єсу "Бабай" та Ірина Розовик з Переяслва-Хмельницького
за радіоп'єсу "Безпека життєдіяльності".
Сім радіоп'єс здобули також звання
лауреатів. Вони звучатимуть на хвилі українського радіо. Одне слово,
результати конкурсу для нас надзвичайно втішні. Переконаний, ми
стоїмо на порозі виникнення власної національної української школи
радіодраматургії. Рано чи пізно у нас будуть свої брехти, бредбері
чи дюренматти. Хочу особливо наголосити, що започаткувати такий
конкурс і зробити його постійним - тобто щороку опрацьовувати сотні
текстів, скликати журі, визначати переможців, а потім кваліфіковано
ставити радіоп'єси за участю відомих українських акторів, добрих
режисерів, редакторів, музикознавців, фахівців звуку, - справа підсильна
лише державному радіо, яке б воно згодом не стало - суспільним,
громадським чи ще якимось. Організаційна робота - дороге задоволення.
Жодна FM-ка такого не потягне. Та й навряд чи намагатиметься. Зрештою,
це вже тема окремої розмови.
До того ж наш конкурс виконує ще й
певною мірою роль українізаторську, адже в положеннях про нього
записано: радіоп'єса має бути написана українською мовою.
- Які премії
надаються переможцям?
- Перша премія - п'ять
тисяч гривень. Друга - три тисячі й третя - дві тисячі гривень.
Але важливе інше. Наш конкурс - це шанс для сотень і тисяч наших
слухачів взяти участь у створенні культурних цінностей і перемогти.
Образно кажучи, окрилити і злетіти, вписати своє ім'я в історію
відродження радіодрами на українському радіо.
Маша ТОМАК
|
