|
Саме так працює на
радіо молодий журналіст, ведучий інформаційних новин Андрій Вільколек.
Так його вчили старші колеги, тож він добре засвоїв це золоте правило.
Інакше в ефір не виходить, не хоче і не вміє.
У редакцію інформації
Першого Каналу Національного радіо України Андрій прийшов зі студії
звукозапису для сліпих, де вчився у метра радійної справи Ігоря
Мурашка. Досі з великою пошаною розповідає про свого вчителя, разом
з яким долучився до надзвичайно гуманної справи, адже людям позбавленим
зору, також необхідно чути і знати про все, що відбувається навколо.
Перші професійні кроки Андрій робив на обласному радіо. Саме тоді
він зрозумів, що збувається мрія його дитинства. Ще маленьким хлопчиком
він обожнював радіо, і досі не позбувся дитячої звички впізнавати
голоси усіх ведучих, коментаторів та навіть ді-джеїв, які працюють
на FM-станціях. У роботі пан Вільколек надає перевагу класичним
формам викладення інформації. Вважає, що в ефірі і так забагато
непрофесійності. "Для багатьох усе просто - сів у студії,
щось розповів - і все. Радіоефір переповнений "тріщалками",
які розповідають багато, але з цього майже нічого не запам'ятовується,
- каже він. - А я вірю, що радіо обов'язково повернеться до тих
норм, які колись існували, адже так працює весь світ…"
Колеги Андрія відзначають його унікальні природні дані. Його приємний
баритон привертає увагу слухача, а змістовність блоку інформації
на Першому каналі радіо - це своєрідний еталон сучасної журналістики.
Тож ми зустрілися у "святій-святих" цього чоловіка, принаймні
так мені здалося, виходячи з нашої розмови.
- Ви киянин, а, як
на мене, розповсюджена риса саме киян - не обіймати керівних і адміністративних
посад. Чому Ви працюєте звичайним радіоведучим?
- Я ніколи не замислювався
над подібним питанням. Головне для мене - задоволення від роботи.
Хіба це не щастя працювати там і тим, ким ти мріяв усе свідоме життя,
мати можливість творчо і професійно рости. Все, про що Ви запитуєте,
для мене неважливо. Я вдячний Богу, що маю змогу щодня виходити
в ефір і спілкуватися зі слухачами. Досі не забув, як це сталося
вперше. Це немов якесь космічне таїнство, що відкрилося тобі. Я
й досі не починаю свою роботу без спрямованого позитивного емоційного
"послання" слухачам. Вважаю, тільки так треба звертатися
до людей. Тільки тоді твої слова почують і запам'ятають. Саме тому
я ретельно готуюся до кожної програми, продумую найменші нюанси,
розставляю акценти.
- Іноді чую,
як Вас називають Левітаном. Це добре чи погано?
- Це неправильно і,
відверто кажучи, дошкуляє мені. Особливо, коли кажуть, що мій голос
та інтонації нагадують про війну і тоталітарний режим. Хоча, як
на мене, то саме Левітан був яскравим прикладом професійного диктора.
До речі, я не диктор, а ведучий. Це дві абсолютно різні професії,
і мають суттєві відмінності. Диктор - красиво начитує те, що йому
хтось написав. Це, як правило, готові тексти. А ведучий програм
сам готує всю інформацію, сам озвучує її і, зрозуміло, сам несе
за неї відповідальність. Перша професія більше нагадує акторство,
а друга - це журналістика. У моєму випадку, з можливістю виходу
в ефір.
- Маючи такий
неймовірно красивий голос, співати не пробували?
- (Сміється) Ні. Я співаю
лише вдома. І хоч люблю це робити, ніколи не пробував себе перед
мікрофоном. Колись, із початком перебудови, намагався займатися
бізнесом, але бізнесмен з мене виявився поганий, тож я без вагань
повернувся до улюбленої справи. Пішов працювати на обласне радіо.
Це була чудова школа, завдяки якій отримав упевненість у собі. Я
завжди захоплювався роботою в ефірі таких радійних метрів як Петро
Бойко, Надія Подоляко, Світлана Горлова. А своєю першою наставницею
та вчителькою вважаю Олену Коваленко (світла їй пам'ять). Вона і
досі є для мене зразком професійного радіодиктора і Людини. Мені
завжди хотілося хоч трохи бути схожим на подібних профі. Тож краще
б мене називали: "Наш Бойко…", а не Левітаном. Чомусь
слово диктор у наш час набуло якогось негативного значення, хоча
у перекладі з латини воно означає: "Людина, яка мовить, розмовляє."
Проте, є ще одна деталь, не всі диктори можуть працювати у прямому
ефірі, тож професія ведучого - більш тонка і складна. Тут треба
вчитися щодня і щодня контролювати не лише свої емоції, але й інформаційні
потоки. Мені завжди було цікаво слухати, як людина подає інформацію,
фіксувати паузи, відтінки голосу. Я захоплено прислухався до кожного
слова і це стало моєю професійною звичкою. Мене ніколи не дратувало
радіо, бо його можна було слухати і уявляти… уявляти… уявляти. Я
переконаний, що рано чи пізно ми поверенмося до того класичного
радіо, яке існує і в Америці, і у країнах зі сталою економікою.
Несмак минеться. Колись я знав усіх дикторів Радянського Союзу та
України. Дякуючи долі, з Оленою Коваленко я познайомився на першому
з'їзді Руху. Потім вона могла мені зателефонувати і запитати: "Андрію,
як я сьогодні вела?", бо знала, що я слухав. Це знайомство
підштовхнуло мене до рішення, за оголошенням піти працювати на радіо.
Я тоді навіть не мав закінченої вищої освіти, оскільки через бізнес
довелося покинути навчання у Львівському університеті. Проте зараз
я маю і вищу освіту філолога, і практичний досвід радійника, і,
як на мене, достатньо пристойну самоосвіту, адже прочитав багато
літератури зі сценічної мови, риторики та радіожурналістики. Усі
ці знання щодня перевіряв на практиці. На радіо зараз бракує чоловічих
голосів. Більшість ведучих "зашкалює" аж до фальцету,
а слухач таким ораторам не вірить. До речі, це перевірено на практиці.
Від Левітанівської школи відійшли ще у сімдесятих роках, але це
була школа певного періоду історії. Характеристику моїм професійним
даним люди дають лише тому, що я маю виразний голос. Але ж надзвичайно
важливо, як ти подаєш інформацію - це також своєрідна наука. Знаменитий
диктор Ігор Мурашко говорив: "Спочатку треба пропускати інформацію
крізь серце, потім - крізь мозок, а вже тоді маєш право відкривати
рота. Це все - триєдине!"
- Мені
відомо, що Ви часто озвучуєте рекламні ролики. Вас хтось помітив
чи "спрацювали зв'язки"?
- Помітили і стали запрошувати.
Цю роботу я також люблю. Та й взагалі, треба любити все, що робиш
і тоді все буде добре. Мій голос можна почути на багатьох телеканалах
України. Угадайте, в яких роликах? Підкажу, вся реклама зубної пасти
"Блендамед" - моя!
- А з особистим
життям як?
- Не хотілося б казати,
що одружений з професією, але зараз саме так і є. Надто багато працюю.
***
Отакий він Андрій Вільколек,
чиє прізвище з польської перекладається, як Вовкун чи Вовкулака.
А оскільки він не жінка, гадаю, можна розповісти і про вік. Йому
лише 36, він дуже серйозний і чемний чоловік. Іноді любить розслабитися
та відпочити, але завжди пам'ятає, що на його серйозну інформацію
чекають радіослухачі. Тож робота для нього на сьогодні - головне.
Хоча...
З гостем спілкувалася
Леся САМІЙЛЕНКО
|
